Від початку людства видобуток, контроль та використання вогню були вирішальними в еволюції людського виду. Перша енергетична ера почалася понад 300 000 років тому, коли людство почало використовувати енергію вогню, отриману при спалюванні біомаси. Завдяки контролю цієї потужної енергії люди сформували простір для життя, сформувалися як індивіди фізично, когнітивно і соціально.
Протягом неоліту вогонь відігравав вирішальну роль у створенні та розширенні пасовищ, зміні ландшафтів Європи. Використання традиційного, сільського, автохтонного або корінного вогню співіснувало з природними пожежами з моменту заселення людиною європейського континенту. Пожежі, пов'язані з традиційними громадами, створили гетерогенний ландшафт. У так званих традиційних, сільських і автохтонних громадах зберігаються давні традиції використання вогню з різними цілями: оновлення пасовищ, знеліснення для відкриття нових пасовищ і посіву сільськогосподарських культур, сприяння полюванню та його полегшенню, управління біомасою та зменшення кількості паливних матеріалів. Також для стимулювання плодоношення, контролю шкідників і хвороб, контролю над дикими тваринами, розширенню житлових зон. Вогонь також використовується для культурних і церемоніальних цілей.
Cтоліттями ці види використання вогню були спрямовані на підтримку системи виживання для людських спільнот, проте також вони сприяли збереженню біорізноманіття та підтриманню ландшафтів. Вогонь може відігравати як негативну, так і позитивну роль для людських громад та екосистем, залежно від того, як, коли і де він виникає.
З початком індустріалізації в Європі з XVIII століття поступово почався процес соціально-економічних змін, які мали великий вплив на сільські райони, Відбувалась міграція сільського населення до міст, механізація сільського господарства, інтенсифікація сільськогосподарської діяльності, впровадження використання неорганічних добрив. Також відбулися зміни у формах власності (приватизація спільних земель). Нові суспільства, насамперед міські та урбанізовані, відчутно впливали на сільські райони, що приводило до виключення вогню з ландшафту, та спотворюючи важливість антропогенного вогню в екологічних процесах екосистем, адаптованих і залежних від вогню.
З 1970-х років вогонь був знову введений в європейські ліси як інструмент управління запасами паливних матеріалів. Було адаптовано практику керованого вогню, що використовувалась у США, відому як prescribed fire або технічний вогонь (контрольований вогонь у Португалії). Ця практика передусім просувалася державними установами з компетенціями у сфері управління лісами та боротьби з лісовими пожежами.
Накопичені зміни, що відбулися в сільських районах Європи, призвели до того, що лісові пожежі змінили свій характер. Цьому сприяли зміни клімату (глобальне потепління та зміни у режимі опадів) також зміни у ландшафті (фрагментація, залишення старих практик використання земель), що посилилися з початком Першої промислової революції. Трохи більше ніж за два століття було знищено злагоджену, цілісну складну систему, яка базувалася на практиках, що розвивалися з неоліту, та були засновані на збалансованому управлінні ресурсами, де вогонь був універсальним інструментом для найрізноманітніших цілей, та сприяв підтриманню ландшафтів.
На сьогодні сезони лісових пожеж у Європі стають дедалі довшими та інтенсивнішими, і поступово охоплюють всю територію Європи. У зв’язку з цим виникає необхідність повернення вогню в сільську місцевість як способу зменшення впливу великих і руйнівних лісових пожеж, які щороку впливають на території.
Відновлення традиційних знань і практик, пов'язаних із вогнем, є фундаментальною стратегією адаптації до загроз, які виникають через лісові пожежі. Тому надзвичайно важливо знову ввести керований вогонь (традиційний або технічний) в управління територіями, середовищами існування та ресурсами сільських громад і підвищити стійкість європейських ландшафтів до впливу зміни клімату і пов’язаними з цим потенційними ризиками.